Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправними та нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України N 237 від 20 березня 2019 року, зобов'язання перерахувати кошти

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

27.11.2019 р.

N 640/8196/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі у складі колегії суддів: головуючої, судді - Кузьменко А. І., суддів: Добрівської Н. А., Маруліної Л. О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради про визнання протиправною та нечинною постанови, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, встановив:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, в якому просить:

- визнати протиправними та нечинним окреме положення постанови Кабінету Міністрів України N 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" від 20 березня 2019 року (Постанова N 237) відносно того, що "районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій ..., - 1295 гривень".

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України та Міністерства соціальної політики України та зобов'язати перерахувати Управлінню праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради грошові кошти в розмірі не сплаченої різниці щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 7051,00 гривень;

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради та зобов'язати перерахувати позивачу кошти в розмірі не сплаченої різниці щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 7051,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має статус учасника бойових дій та 26 квітня 2019 року отримав одноразову грошову допомогу до 05 травня в розмірі 1295,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року N 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 237).

Так, позивач вказує, що норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" від 20 березня 2019 року N 237 (Постанова N 237) суперечать статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою визначено розмір разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 05 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що з урахуванням норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" становить 7051,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Міністерства соціальної політики України зазначив, що відповідно до пункту 26 розділу 6 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що норми статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Отже, встановлюючи постановою від 20 березня 2019 року N 237 (Постанова N 237) одноразову грошову допомогу учасникам бойових дій до 05 травня у розмірі 1295,00 грн. Кабінет Міністрів України діяв в межах наданих повноважень.

Представник Міністерства фінансів України у відзиві на позов зазначив, що статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено порядок виплати разової грошової допомоги, зокрема, щорічної грошової допомоги до 05 травня, а саме: в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2004 року N 177 "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щороку до 10 квітня кошти для виплати разової грошової допомоги, передбаченої названим Законом, у розмірах, установлених Законом про державний бюджет на відповідний рік, виділяються Міністерству соціальної політики України з подальшим їх перерахуванням місцевим органам праці та соціального захисту населення.

Отже, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Кабінет Міністрів України прийняв оскаржувану постанову від 20 березня 2019 року N 237 (Постанова N 237).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради у відзиві на позов зазначив, що позивач перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги зі статусом учасника бойових дій з грудня 2017 року. У зв'язку із зазначеним Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради було виплачено позивачу разову грошову допомогу до 05 травня у розмірі 1295,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року N 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 237)

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 червня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання 29 серпня 2019 року жодна зі сторін не з'явились, хоча і були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 29 серпня 2019 року судом, згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року N 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 237) установлено, що:

у 2019 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1295 гривень.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником бойових дій, є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року N 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 237).

Не погоджуючись із розміром грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визначеним оскаржуваною постановою N 237 від 20 березня 2019 року (Постанова N 237), позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року N 794-VII ( ) (далі - Закон N 794-VII).

Відповідно до частин 1 ( ), 2 ( ), 4 статті 49 Закону N 794-VII ( ) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 параграфа 32 глави 2 розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року N 950, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Частиною 3 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що взяття бюджетних зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, є порушенням бюджетного законодавства.

Пунктом 6 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Разом з цим, частиною 2 статті 95 Конституції України встановлено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII (далі - Закон N 3551-XII).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону N 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року N 367-XIV статтю 12 Закону N 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком", а статтю 13 Закону N 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI частину п'яту статті 12 Закону N 3551-XII викладено у наступній редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Одночасно, підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI частину п'яту статті 13 Закону N 3551-XII викладено у наступній редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1, підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Разом із тим, підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року N 79-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

При цьому, пунктами 2, 3, 6 статті 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової політики; проведення, зокрема, політики у сфері соціального захисту; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Нормами статті 116 Конституції України та статті 20 Закону N 794-VII ( ) встановлено, що Уряд здійснює внутрішню політику держави, заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, розробляє та виконує загальнодержавні програми з економічного та соціального розвитку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) зазначив, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

У Рішенні від 02 березня 1999 року N 2-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у практиці Європейського суду з прав людини.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, висловленою в рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Рішення) (Заява N 29979/04), принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

Конституційний Суд України у пункті 3 Рішення від 25 січня 2012 року N 3-рп (Рішення N 3-рп/2012) зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Таким чином, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Відтак, нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, у тому числі на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік, підлягають обов'язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі N 363/3974/16-а та від 16 травня 2019 в справі N 345/3876/16-а.

Пунктом 26 Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року N 79-VIII Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої, зокрема, статтями 12 та 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Положення Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року N 79-VIII неконституційними не визнавались та є чинними на момент вирішення даного спору.

Також, Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року N 4-зп у справі щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи те, що останнім у часі є саме Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року N 79-VIII, отже застосування положень згадуваного Закону при встановленні розмірів щорічної разової допомоги до 05 травня є пріоритетним.

З огляду на викладене, при прийнятті оскаржуваної постанови від 20 березня 2019 року N 237 "Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (Постанова N 237) в частині визначення розміру грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій в розмірі 1295,00 грн., Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Правомірність вказаної постанови Кабінету Міністрів України в частині визначення розміру грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій в розмірі 1295,00 грн прямо вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України та Міністерства соціальної політики України та зобов'язання перерахувати Управлінню праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради грошові кошти в розмірі не сплаченої різниці щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 7051,00 гривень; визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради та зобов'язання перерахувати позивачу кошти в розмірі не сплаченої різниці щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 7051,00 гривень.

При цьому суд зауважує, що позивач є учасником правовідносин, врегульованих оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України, лише в частині визначення розміру грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій та не є учасником правовідносин, врегульованих зазначеною постановою в іншій частині.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами позовні вимоги, в той час як відповідачами доведено правомірність прийняття оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 143 ( N 2747-IV), 241 - 243 ( N 2747-IV), 250 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 ( N 2747-IV), 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

 

Головуюча суддя

А. І. Кузьменко

Судді:

Н. А. Добрівська

 

Л. О. Маруліна




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали