Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправними та нечинними окремих положень абзацу першого пункту 9.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року N 22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

13.11.2019 р.

N 640/4851/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Васильченко І. П., суддів: Вєкуа Н. Г., Мазур А. С., за участю секретаря судових засідань - Мельник А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та нечинним окремих положень абзацу першого пункту 9.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року N 22 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 09.02.2017 року N 8 (Постанова N 8), зі змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 28.01.2019 року N 23 (Постанова N 23)), за участю представників сторін: від позивача: М. А. В., від відповідача: Ч. Ю. А., на підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) в судовому засіданні 13 листопада 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу ( N 2747-IV). Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Національного банку України (далі - відповідач/НБУ) в якій просить суд:

- визнати протиправним і нечинним положення абзацу першого пункту 9.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року N 22 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 09.02.2017 року N 8 (Постанова N 8), зі змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 28.01.2019 року N 23 (Постанова N 23)) наступного змісту: "...які доставлені до банку самостійно виконавцем (посильним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган".

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року відкрито провадження по справі у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 серпня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність у Національного банку України повноважень визначити порядок і спосіб виконання (відправки, доставлення) судових рішень, а також на невідповідність оскаржуваних положень Інструкції НБУ принципам викладеним у КПК України ( N 4651-VI) й незаконне звуження змісту обов'язків кожного виконувати набувше законної сили судове рішення. Також зазначає, що при прийнятті оскаржуваної інструкції Національним банком було проігноровано положення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (Закон N 5076-VI).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, вважає, що рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до абзацу першого пункту 9.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року N 22 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 09.02.2017 року N 8 (Постанова N 8), зі змінами внесеними постановою Правління Національного банку України від 28.01.2019 року N 23 (Постанова N 23)) визначено "Банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, за рішенням суду, ухвалою слідчого судді, суду або постановою прокурора, які доставлені до банку самостійно виконавцем (посильним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган".

Позивач вважаючи абзац перший пункту 9.11 Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті, у частині що починається зі слів "...які доставлені до банку самостійно виконавцем (посильним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу, або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган", - протиправним звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В Україні діє принцип, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що прямо передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законами України.

Відповідно до пунктів 4, 8 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк встановлює для банків правила проведення банківських операцій, здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі, а статтею 40 цього ж Закону передбачено, що Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України.

Згідно зі статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у формі адміністративного регулювання: зокрема встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Статтею 55 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Відповідно до статті 56 Закону "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Таким чином, Національний банк України уповноважений приймати нормативно-правові акти з питань, віднесених до повноважень останнього, зокрема, щодо встановлення правил безготівкових розрахунків в Україні.

Так керуючись вимогами вищевказаних положень законодавства Правління Національного банку своєю постановою від 21.01.2004 року N 22 затвердило Інструкцію про безготівкові розрахунки в України в національній валюті (надалі - Інструкція).

У главі 1 зазначеної Інструкції встановлено, що вона розроблена відповідно до законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Суд погоджується із твердженнями відповідача відносно того, що оскаржувана постанова була прийнята Національним банком з метою уникнення ситуацій надсилання до банків постанов про арешт коштів органами (особами), які не мають повноважень на такі дії, підроблення або заміни документів виконавчого провадження, які є обов'язковими, безпідставної відмови банків приймати до виконання такі документи.

При цьому, суд не погоджується із твердженнями позивача про те, що положення оскаржуваної частини абзацу першого п. 9.11 Інструкції НБУ розповсюджують свою дію, згідно п. 1.3 Інструкції НБУ, лише на учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів і не стосується інших осіб, з огляду на наступне.

Відповідно до глави 1 вказаної Інструкції визначено, що вказана інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Водночас у статті 56 Закону про Національний банк зазначено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Отже, вказані твердження позивача є необґрунтованими.

Суд, також критично ставиться до тверджень позивача про те, що вказане положення інструкції не відповідає принципам, викладеним у КПК України ( N 4651-VI) та звужує зміст обов'язків кожного виконувати набувше законної сили судове рішення, з огляду на наступне.

Зокрема, розділом VIII КПК України ( N 4651-VI) врегульовано порядок виконання судових рішень. Статтею 535 КПК України ( N 4651-VI) встановлено, що суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення. Отже, КПК України ( N 4651-VI) не передбачено право адвоката на отримання копії судового рішення з метою доставлення його до органу чи установи, які повинні виконати це рішення.

Аналогічно і в Законі України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) передбачено, що постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону (Закон N 1404-VIII), та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника (частина 5 статті 13 (Закон N 1404-VIII)). Отже, у вказаному законі не передбачено право стягувача, боржника чи їх представників на отримання постанови з метою доставлення її до органу чи установи, який виконував вимоги постанови про накладення арешту.

Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України ( N 2747-IV), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 90 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 2 ( N 2747-IV), 3 ( N 2747-IV), 6 - 11 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 79 ( N 2747-IV), 90 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 255 ( N 2747-IV), 257 ( N 2747-IV), 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 ( N 2747-IV), 295 ( N 2747-IV), 296 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

І. П. Васильченко

Суддя:

Н. Г. Вєкуа

 

А. С. Мазур




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали