Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправним та нечинним в частині положення щодо порядку призначення житлових субсидій

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

15.04.2019 р.

N 826/12800/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючої судді - Шрамко Ю. Т., суддів Донця В. А., Костенко Д. А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Сихівського відділу соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та нечинним положення в частині, зобов'язання вчинити певні дії встановив:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 1, КМУ), Сихівського відділу соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі по тексту - відповідач 2), третя особа - ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_2), в якому просить:

- визнати протиправними та нечинними норми абзацу 2 пункту 9 та підпункту 3 пункту 6 Положення про порядок призначення житлових субсидій як такі, що порушують права та інтереси особи, визначені Конституцією України, Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України щодо права на соціальний захист, права на достатній життєвий рівень, права кожної повнолітньої особи самостійно відповідати за свої дії, не покладаючи відповідальності за них та членів їх сімей, права подружжя вільно розпоряджатися своїм доходом за домовленістю (договором), примусове врахування доходу однієї особи іншій, за вказівкою органу державної влади, є порушенням права особи розпоряджатися своїм доходом, штучно збільшує дохід іншої особи, зокрема, для розрахунку отримання житлової субсидії, чим значно погіршує її матеріальне становище;

- зобов'язати Сихівський відділ соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради провести розрахунок житлової субсидії на зареєстрованих у квартирі АДРЕСА_1 членів її сім'ї, починаючи з 01 травня 2018 року, оскільки її сім'я була позбавлена можливості вчасно до 01 липня 2018 року подати заяву про призначення субсидії з 01 травня 2018 року і подати декларацію про доходи у зв'язку з окремими протиправними нормами абзацу 2 пункту 9 та підпункту 3 пункту 6 Положення про порядок призначення житлових субсидій.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що в результаті затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року N 329 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року N 1022" (Постанова N 329) Положення призначення житлових субсидій, порушено права позивача, зокрема:

Чоловік позивача майже вісім років тому, в порядку визначеному законом, набув право власності на житло в іншому районі області, зареєстрував в цьому житлі місце свого проживання, проживає там майже постійно і несе всі витрати на утримання житла, що, на думку позивача, свідчить про те, що він вибув зі складу так званого "господарства" сім'ї і весь його дохід, що складається з пенсії, не є належним доходом сім'ї, хоча з отримуваної пенсії чоловік надає посильну допомогу сім'ї.

Проте для оформлення житлової субсидії, згідно з пунктом 9 Положення про порядок призначення житлових субсидій, позивач має подати за своїм зареєстрованим місцем проживання в службу соціального захисту населення дані про доходи свого чоловіка, які штучно збільшать доходи членів сім'ї, що проживають зі позивачем, і значно зменшать або унеможливлять отримання для сім'ї належної житлової субсидії.

Позивач вважає вказану норму Положення несправедливою, незаконною і такою, що порушує права та інтереси членів її сім'ї і її чоловіка, оскільки доходи її чоловіка це його законні доходи, якими він має право розпоряджатися на свій розсуд, особливо, коли члени сім'ї не бажають, щоб їм враховували ці штучні доходи, які тільки погіршать їх матеріальне становище.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, відповідач не мав правових підстав затверджувати таку норму у Положенні, яка б погіршувала матеріальний стан особи при отриманні субсидії на житлово - комунальні послуги.

18 червня 2018 року в порядку досудового врегулювання даного питання, позивач направила до Кабінету Міністрів України звернення, а 23 червня 2018 року отримала повідомлення з Секретаріату Кабінету Міністрів України про направлення звернення позивача для розгляду і надання відповіді до Міністерства соціальної політики України.

02 серпня 2018 року позивач отримала відповідь Міністерства соціальної політики України на своє звернення із порушенням строків надання такої відповіді. При цьому, позивач наголосила, що до Міністерства соціальної політики України вона не зверталась, а зверталась до прем'єр - міністра України, тому, на її думку, відповідь вона мала отримати саме від Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Крім того, позивач зазначає, що вказана відповідь, на її думку, є формальною відпискою, де продубльовано тексти Положення без намагання хоча б вникнути у проблему, яка виникла.

На думку позивача, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України є очевидним втручанням в особисте і сімейне життя, право володіти і розпоряджатися своїм майном кожним із подружжя.

В той же час, позивач також вказує, що матеріальний стан її сім'ї нижчий від прожиткового рівня, розмір пенсії позивача складає 1773,00 грн., дохід дочки, яка перебуває у догляді по відпустці за дитиною, складає 800,00 грн., та, якщо вони не отримають житлової субсидії, то вижити буде неможливо.

У позовній заяві позивач також зазначає, що при доходах, які отримує її сім'я, вони сплатили за різні комунальні послуги по квартирі загальною площею 82,00 кв. м за травень - 1688,00 грн., за червень - 1564,00 грн., при цьому, позивач вказала, що вказані оплати проводились у літній період, а в осінньо-зимовий період сума до сплати буде більшою.

При цьому, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині визнання протиправною норми пункту 6 Положення, позивач вказала, що до складу її сім'ї також входить її 19-річна онука, яка була вимушена перевестись з денної форми навчання на заочну з метою допомоги по догляду за нею, оскільки позивач перенесла складну операцію на серці та їй тяжко виконувати побутові справи та доглядати за собою.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

У додаткових письмових поясненнях до позовної заяви позивач вказала, що жодним законом або нормативно - правовим актом не передбачено права Кабінету Міністрів України затверджувати таку норму в Положенні, коли дохід одного члена сім'ї можна вважати доходом іншого члена сім'ї, особливо, якщо такі норми Положення погіршують матеріальний стан особи при потребі отримати субсидію на житлово-комунальні послуги.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву зазначив, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів не вбачається, що до позивача застосовується Положення про порядок призначення житлової субсидії або те, що остання є суб'єктом правовідносин, до яких оскаржуваний акт буде застосовано.

На думку представника відповідача 1, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач та члени її сім'ї свідомо не звертались до органів соціального захисту населення через власне переконання щодо відсутності в них можливості на отримання житлової субсидії, всупереч пункту 2 Положення.

Крім того, представник відповідача 1 послався на те, що зі змісту позовної заяви не вбачається, що позивачу органи соціального захисту населення відмовлено в призначенні житлової субсидії.

В той же час, до позовної заяви додано відповідь Міністерства соціальної політики України від 23 липня 2018 року N 914/0/186-18, де останній роз'яснено можливість звернення до органів місцевого самоврядування для вирішення питання про надання житлової субсидії у зв'язку з перебуванням у складних життєвих обставинах, проте, відомостей щодо такого звернення матеріали справи не містять.

У зв'язку з чим, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, представник відповідача 1 вважає, що наявні правові підстави для закриття провадження у справі, оскільки позовна заява фактично не містить даних та доказів застосування оскаржуваного акту по відношенню до позивача, а також перебування її у правовідносинах, до яких такий акт буде застосовано.

В той же час, представник відповідача 1 також послався й на те, що при прийнятті окремих положень оскаржуваного нормативно - правового акту Кабінет Міністрів України діяв у порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень, а аргументи, якими позивач обґрунтовує такі позовні вимоги є підставою для звернення до органів соціального захисту населення з відповідною заявою про призначення житлової субсидії, проте, як ще раз наголосив представник відповідача 1, доказів, що позивач зверталась з такою заявою до позовної заяви останньою додано не було.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебувала у Сихівському відділі соціального захисту як отримувач житлової субсидії по 30 квітня 2018 року згідно з її заявами про призначення таких субсидій N 1026 від 24 квітня 2015 року, N 1709 від 14 квітня 2016 року та N 1884 від 21 червня 2016 року.

Станом на 23 жовтня 2018 року ні позивач, ні члени її домогосподарства згідно з журналами реєстрації приймання заяв і документів для призначення усіх видів соціальної допомоги з травня 2018 року не зверталися, також в Єдиному державному реєстрі отримувачів житлових субсидій відсутня інформація про призначену житлову субсидію домогосподарству за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, представник відповідача 2 зазначив, що позивач не надала до позовної заяви жодних доказів, які б підтверджували відсутність можливості вчасного її звернення до Сихівського відділу соціального захисту щодо призначення житлової субсидії.

При цьому наявність протиправних норм Положення про порядок призначення житлової субсидії, як зазначає позивач у позовній заяві, не позбавляє її права на звернення до відділу соціального захисту населення з відповідною заявою та декларацією встановленої форми за призначенням субсидії на оплати житлово-комунальних послуг.

У відповіді на відзиви відповідачів позивач послалась на те, що вона не зверталась до органів соціального захисту населення з заявою про призначення житлової субсидії, оскільки оскаржувані нею окремі пункти Положення не надають їй такого права, при цьому, позивач посилалась на аналогічні обставини, які викладені у позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду справи по суті.

В судове засідання 20 лютого 2019 року позивач та представник відповідача 2 не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду його проведення, надали суду письмові заяви з проханням розглянути справу за їх відсутністю. Представник відповідача 1 надав суду письмову заяву з проханням продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи, з урахуванням згоди позивача та представника відповідача 1 про розгляд справи у письмовому провадження, а також заяви представника відповідача 2 про розгляд справи за його відсутністю, у судовому засіданні 20 лютого 2019 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) прийнято рішення про подальший розгляд у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення зокрема політики у сфері соціального захисту.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулює Закон України від 09 листопада 2017 року N 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" (Закон N 2189-VIII), (далі по тексту - Закон України від 09 листопада 2017 року N 2189-VIII).

Приписами пункту 7 частини 1 статті 4 Закону України від 09 листопада 2017 року N 2189-VIII (Закон N 2189-VIII) встановлено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належать, зокрема, встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.

Окремо суд звертає увагу на те, що наведені положення Закон України від 09 листопада 2017 року N 2189-VIII (Закон N 2189-VIII) не були визнані неконституційними та є чинними.

Отже, з аналізу наведених норм спеціального закону, яким врегульовано правові відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг, вбачається, що єдиним органом який може визначати на законодавчому рівні умови призначення та порядок надання громадянам житлових субсидій є Кабінет Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року N 848 затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, яке визначає умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату управління багатоквартирним будинком, користування житлом або його утримання, послуг з транспортування та розподілу природного газу та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

В подальшому Кабінетом Міністрів України 27 квітня 2018 року прийнято постанову N 329 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року N 1022" (Постанова N 329) (далі по тексту - Постанова КМУ N 329), якою Положення про порядок призначення житлових субсидій N 848 викладено у новій редакції (далі по тексту - Положення N 848).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебувала на обліку у Сихівському відділі соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, як отримувач житлової субсидії до 30 квітня 2018 року.

Вказані обставини дозволяють суду дійти висновку про те, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано оскаржувані пункти Положення про порядок призначення житлової субсидії, у зв'язку з чим, суд критично ставиться до доводів представника відповідача 1 в тій частині, що позивач не є особою, до якої застосовуються положення оскаржуваного нормативно - правового акта, та відхиляє твердження представника відповідача 1 щодо закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

У відповідності до пункту 2 Постанови КМУ N 329 (Постанова N 329) встановлено, що з 1 травня 2018 року призначення житлової субсидії здійснюється лише після подання нових заяви і декларації, якщо у складі домогосподарства, зокрема є особи, члени сім'ї яких не зареєстровані за адресою домогосподарства.

Пунктом 5 Постанови КМУ N 329 (Постанова N 329) передбачено, що ця постанова набирає чинності з 01 травня 2018 року.

Отже, з 01 травня 2018 року Положення про порядок призначення житлових субсидій N 848 викладено в новій редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року N 329 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року N 1022".

Суд звертає увагу, що під час вирішення даної адміністративної справи по суті та ухвалення остаточного рішення суду по суті застосовуються норми Положення N 848, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1 Положення N 848 встановлено, що це Положення визначає умови призначення та порядок надання громадянам таких житлових субсидій, зокрема, щомісячної житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 2 Положення N 848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках).

Призначення житлових субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (пункт 3 Положення N 848).

Пунктом 4 Положення N 848 визначено, що житлові субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги та/або скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо, внеску/платежу об'єднанню на оплату витрат на управління багатоквартирним будинком у межах соціальної норми житла, соціальних нормативів житлово-комунальних послуг, скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, витрат на управління багатоквартирним будинком (далі - соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування) і розміром обов'язкового відсотка платежу, визначеного в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 8 Положення N 848 житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства, які зареєстровані і фактично проживають в житловому приміщенні (будинку).

При цьому, у відповідності до підпункту 3 пункту 6 Положення N 848, житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), якщо у складі домогосподарства або у складі сім'ї члена домогосподарства є особи, що досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії (далі - особи, доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії), і в цьому періоді:

за інформацією ДФС, Пенсійного фонду України, у них взагалі відсутні доходи, які враховуються під час призначення житлової субсидії; або

вони отримували середньомісячний сукупний дохід менший, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на початок періоду, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії; та/або

вони не сплатили єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому ніж мінімальний, сумарно протягом трьох місяців у періоді, за який враховуються доходи для призначення житлової субсидії.

За приписами пункту 9 Положення N 848, до складу домогосподарства включаються особи, що зареєстровані і фактично проживають в житловому приміщенні (будинку), на яких розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії.

Під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім'ї особи із складу домогосподарства у разі, коли їх зареєстроване (фактичне) місце проживання відмінне від адреси домогосподарства. При цьому соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування за адресою домогосподарства на таких осіб не розраховуються.

Суд звертає увагу, що оскаржуючи дії Кабінету Міністрів України з вимогою скасувати положення абзацу 2 пункту 9 та підпункт 3 пункту 6 Положення 848, ОСОБА_1 не оскаржує процедуру прийняття самої Постанови КМУ N 329 (Постанова N 329), а оскаржує виключно невідповідність, на її думку, оскаржуваних норм Положення N 848 чинному законодавству, зокрема, в частині порушення її прав та інтересів, визначених Конституцією України, Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України щодо права на соціальний захист, права на достатній життєвий рівень, права кожної повнолітньої особи самостійно відповідати за свої дії, не покладаючи відповідальності за них та членів їх сімей, права подружжя вільно розпоряджатися своїм доходом за домовленістю (договором), України а тому, суд дійшов висновку про недоцільність розгляду питання щодо дотримання Кабінетом Міністрів України процедури прийняття нормативно - правового акта під час вирішення даної адміністративної справи по суті.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011), одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012) визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У Рішенні Конституційного Суду України по справі N 18/183-97 від 03 жовтня 1997 року зазначається, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що приймаючи постанову від 27 квітня 2018 року N 329 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року N 1022" (Постанова N 329), якою Положення про порядок призначення житлових субсидій викладено у новій редакції, Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у відповідності до Конституції України та законів України, виходячи з фінансових можливостей держави та з урахуванням принципу пропорційності і справедливості надання особам соціальних пільг у вигляді житлових субсидій, а відтак правові підстави для скасування абзацу 2 пункту 9 та підпункту 3 пункту 6 Положення N 848 відсутні.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Згідно з пунктом 13 Положення N 848 для призначення житлової субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом або іншим документом, подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання (орендарі, внутрішньо переміщені особи - за фактичним місцем проживання):

заяву про призначення житлової субсидії за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - заява);

декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація);

довідки про доходи - у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня у ДФС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо і відповідно до законодавства не може бути отримана за запитом структурного підрозділу з питань соціального захисту населення у порядку, встановленому цим Положенням. У разі неможливості підтвердити такі доходи довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;

договір найму (оренди) житла (у разі наявності).

У відповідності до пункту 15 Положення N 848 житлова субсидія на оплату житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком призначається з місяця звернення за її призначенням до дати закінчення опалювального (неопалювального) сезону і розраховується: на неопалювальний сезон - з 1 травня по 30 вересня; на опалювальний сезон - з 1 жовтня по 30 квітня.

Якщо громадяни, що перебувають у складних життєвих обставинах, не змогли звернутися за призначенням житлової субсидії протягом двох місяців від початку опалювального (неопалювального) сезону, житлова субсидія може бути призначена з початку сезону (але не раніше дня виникнення права на житлову субсидію) за рішенням комісії у разі, коли таке звернення надійшло в будь-який місяць до закінчення сезону.

Рішення комісії про призначення (відмову в призначенні) житлової субсидії приймається на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства.

Відповідно до пункту 16 Положення N 848, рішення структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про призначення або відмову в призначенні житлової субсидії або подання документів щодо призначення житлової субсидії на розгляд комісії може бути оскаржено до комісії або суду.

Рішення комісії про призначення або відмову в призначенні житлової субсидії може бути оскаржено до суду.

Пунктом 14 Положення N 848 передбачено, що у разі прийняття рішення про відмову в призначенні житлової субсидії структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє заявнику про прийняте рішення протягом трьох календарних днів з дня його прийняття. При цьому структурний підрозділ з питань соціального захисту населення надсилає повідомлення заявнику в паперовому вигляді рекомендованим листом із зазначенням причин відмови і порядку оскарження прийнятого рішення.

Рішення комісії про призначення або відмову в призначенні житлової субсидії може бути оскаржено заявником до суду.

В даному випадку, структурним підрозділом з питань соціального захисту населення є Сихівський відділ соціального захисту управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 квітня 2015 року та 11 квітня 2016 року ОСОБА_2, який є чоловіком позивача, звертався до Сихівського відділу соціального захисту управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради з заявами про призначення житлової субсидії за адресою: АДРЕСА_1. Вказані заяви були розглянуті на засіданні Комісії та за результатами їх розгляду прийнято рішення про призначення житлової субсидії.

Наведене в сукупності спростовує посилання позивача щодо того, що її чоловік не проживає разом з нею та членами їх сім'ї впродовж останніх восьми років.

Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до Сихівського відділу соціального захисту управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради з заявою про призначення житлової субсидії за адресою: АДРЕСА_1, яка також була задоволена на підставі рішення Комісії.

Вказана житлова субсидія діяла до 30 квітня 2018 року.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних відомостей щодо звернення позивача до відповідача 2 з відповідною заявою про призначення житлової субсидії після 01 травня 2018 року, при цьому, зі змісту позовної заяви, а також змісту відзиву відповідача 2 на позовну заяву вбачається, що позивач не зверталася з такою заявою до відповідача 2, що унеможливлює вирішення питання позивача про надання останній та членам її щодо надання житлової субсидії за адресою їх проживання.

Наведене в сукупності свідчить про те, що на момент звернення позивача до адміністративного суду з вказаними позовними вимогами до відповідача 2, останнім жодним чином не були порушені права, свободи та інтереси позивача щодо відмови у призначенні житлової субсидії, а тому позовні вимоги до відповідача 2 є передчасними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач послалась на те, що остання зверталась до Секретаріату Кабінету Міністрів України зі зверненням, в якому просила внормувати положення щодо можливості отримання житлової субсидії сім'єю, якщо у складі сім'ї є особа, яка з поважних причин вимушено тимчасово не працює і в неї відсутні доходи, зокрема, можливістю зарахування до доходу такій особі прожиткового мінімуму.

Проте, як зазначила позивач, відповідь на вказане звернення їй було надано Міністерством соціальної політики України.

З цього приводу, суд зазначає, що у випадку незгоди позивача з наданою їй відповіддю, або незгодою останньою з суб'єктом, яким було надано таку відповідь, остання має право звернутися за захистом своїх прав у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян", у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про недоцільність вирішення вказаного питання по суті в межах розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи те, що позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачами доведено правомірність їх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову ОСОБА_1, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись статтями 72 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 143 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Кабінету Міністрів України, (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2), Сихівського відділу соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (79049, м. Львів, просп. Червоної Калини, 66, код ЄДРПОУ 26056848), третя особа - ОСОБА_2 (АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

 

Головуючий, суддя

Ю. Т. Шрамко

Судді:

В. А. Донець

 

Д. А. Костенко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали