Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправним та нечинним абзацу 2 пп. 1 та пп. 2 п. 1 постанови Правління Національного банку України "Про внесення змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" від 18 вересня 2017 року N 92

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

22.01.2019 р.

Справа N 826/10079/18

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді - Пилипенко О. Є., суддів: Кузьмишиної О. М. та Степанюка А. Г., при секретарі - Грабовській Т. О., за участю: представників відповідача: К. Н. П., Ч. Ю. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Аркада" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Аркада" до Національного банку України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, встановила:

У червні 2018 року позивач - Акціонерне товариство акціонерного комерційного банку "Аркада" звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного банку України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, в якому просив:

- визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття абзац 2 пп. 1 (Постанова N 92) та пп. 2 п. 1 постанови Правління Національного банку України "Про внесення змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" від 18 вересня 2017 року N 92 (Постанова N 92).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1 ( N 2747-IV), 2 ( N 2747-IV), 3 ст. 242 КАС України ( N 2747-IV) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України ( N 2747-IV) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Національний банк України при прийнятті постанови Правління Національного Банку України N 92 від 18 вересня 2017 року "Про внесення змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" (Постанова N 92), якою було внесено зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку від 28.08.2001 р. N 368 (далі - Інструкція N 368) діяв на підставі та в межах норм чинного законодавства, позивачем натомість не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення прав останнього.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України N 92 від 18 вересня 2017 року "Про внесення змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" (Постанова N 92) були внесені зміни до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку від 28.08.2001 р. N 368 (далі - Інструкція N 368), метою якої є забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками та кредиторами, а також запобігання втраті часу через ризики, що притаманні діяльності банків.

Вказана постанова (Постанова N 92) опублікована на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України 18.09.2017 р., набрала чинності 19.10.2017 р., крім норми щодо визначення спеціалізованих банків довірчого управління, яка набирає чинності 01.10.2018 року.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що фактично позивач не погоджується з визначеним спірною постановою нормативом щодо визначення банків спеціалізованими банками з довірчого управління (співвідношення між обсягом операцій довірчого управління та сукупними активами), який зменшено з 100 % до 50 %, що й стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус, повноваження та завдання Національного банку України визначено Законом України "Про Національний банк України" (далі - Закон про Національний банк).

Відповідно частини першої статті 7 Закону про Національний Банк, Національний банк виконує такі функції, зокрема: здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Статтею 55 Закону про Національний банк визначено, що головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Згідно зі статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки), державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у формі адміністративного регулювання: зокрема встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків та у формі індикативного регулювання, зокрема через встановлення обов'язкових економічних нормативів.

Відповідно до статті 56 Закону про Національний банк встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до статті 4 Закону про Національний банк визначено види спеціалізованих банків, порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Спірною постановою було внесено наступні зміни (в частині в якій позивач вважає останню протиправною), а саме:

- у пункті 1.1 глави 1 в абзаці 3 цифри "100" замінено цифрами "50";

- у тексті глави 3 цифри "100" замінено цифрами "50".

З наведеного вбачається, що позивач фактично не погоджується з визначеним спірною постановою нормативом щодо визначення банків спеціалізованими банками з довірчого управління (співвідношення між обсягом операцій довірчого управління та сукупними активами), який зменшено з 100 % до 50 %.

Разом з тим, як зазначалось раніше, Національний банк України відповідно до законодавства наділений виключними повноваженнями самостійно визначати, зокрема, співвідношення обсягу довірчих операцій до активу банку, оскільки саме Національний банк, як суб'єкт владних повноважень, наділений правом та має об'єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку.

При цьому, безпідставними є доводи позивача відносно того, що відповідач при винесенні спірної постанови ставив за мету обмежити діяльність неспеціалізованих банків-управителів, не даючи їм самостійно обирати напрямок діяльності, оскільки Довірче управління (управління майном), згідно з нормами Цивільного кодексу України, за своєю суттю є діяльністю, яка передбачає передачу однією стороною (установником управління) на певний строк майна в управління тій стороні (управителеві), яка, в свою чергу, зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Діяльність з довірчого управління активами, у тому числі, із застосуванням фондів фінансування будівництва (далі - ФФБ), не є банківською діяльністю в розумінні статей 2 та 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомістю" (далі - Закон про фінансово-кредитні механізми) покладає на банки-управителі ФФБ повноваження, які є ширшими, ніж контроль за фінансовими операціями при фінансуванні будівництва. Так, управитель ФФБ зобов'язаний забезпечити контроль цільового використання забудовником коштів, спрямованих на фінансування будівництва, та здійснення контролю за дотриманням строків виконання робіт на об'єкті будівництва, дотриманням технічних характеристик об'єкта будівництва та об'єктів інвестування, вжиття заходів для усунення виявлених недоліків. Тобто, виходячи з норм законодавства, банк-управитель ФФБ наражається на суттєві ризики, оскільки у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків управителя, зокрема, невиконання контролю за цільовим використанням коштів забудовником, банк-управитель ФФБ несе відповідальність за виконання своїх зобов'язань перед довірителями ФФБ у межах Закону про фінансово-кредитні механізми та договору про участь у ФФБ своїми активами, саме як банківської установи, що може негативно позначитись на його спроможності забезпечувати виконання своїх зобов'язань перед кредиторами та вкладниками банку. Тобто, норма, якою було встановлено співвідношення між обсягом операцій довірчого управління та обсягом сукупних активів банку у розмірі 100 %, не створює буферу, за рахунок якого банк буде мати можливість розраховуватися як з вкладниками, так і з довірителями, оскільки дозволяє залучати банку кошти довірителів у розмірі своїх активів.

Виходячи з того, що послуги з довірчого управління, у тому числі, із застосуванням ФФБ, не належать до банківських, банк, у діяльності якого переважають саме послуги з довірчого управління, є спеціалізованим.

Відповідно, для визначення спеціалізації банків за такими послугами, Постановою N 92 (Постанова N 92) було встановлено співвідношення у розмірі 50 % і більше обсягу операцій за договорами довірчого управління від сукупних активів, які, за висновками відповідача, потребують підвищеної уваги регулятора та встановлення особливостей регулювання.

Крім того, за змістом спірної Постанови (Постанова N 92), вона не містить жодної норми, яка б свідчила про незаконне втручання або перешкоджання господарській діяльності банків, не містить вимог щодо припинення, зупинення чи обмеження діяльності банків із надання банківських та інших фінансових послуг, не обмежує банківську діяльність у розумінні статей 2 та 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не встановлює/скасовує будь-яких пільг і переваг у діяльності окремих категорій банків.

Зміни, внесені Постановою N 92 (Постанова N 92), направлені на забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Зазначені зміни поширюються на всі банки України, незалежно від форм власності.

Зі змісту Рекомендації N R(80)2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі - "Рекомендація R(80)2"), під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.)

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач - Національний Банк України при прийнятті постанови Правління Національного банку України "Про внесення змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" від 18.09.2017 року N 92 (Постанова N 92) діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, протилежного позивачем суду не доведено.

Варто також наголосити, що відповідно до п. 5 розділу 5 оскаржуваної Постанови (Постанова N 92), постанова набирає чинності через 30 днів із дня її офіційного опублікування, крім абзацу другого підпункту 1 (Постанова N 92) та підпункту 2 пункту 1 цієї постанови (Постанова N 92), які набирають чинності з 01 жовтня 2018 року.

Тобто Національним банком України, було визначено час, необхідний банкам, для приведення своєї діяльності у відповідність до вимог, встановлених для спеціалізованих банків довірчого управління.

Варто також наголосити, що визначення порядку набуття банками статусу спеціалізованого, міститься якраз у Інструкції N 368, зокрема банк набуває статусу спеціалізованого банку довірчого управління, якщо обсяг операцій за договорами довірчого управління становить 50 і більше відсотків сукупних активів банку (розділ VIII, глава 1, пункт 1.1 зі змінами, відповідно до Постанови N 92 (Постанова N 92)).

Банки, згідно з п. 3.1 Глави 3 розділу VIII Інструкції N 368, зобов'язані постійно за станом на кожний робочий день визначати співвідношення середньоарифметичних залишків за операціями довірчого управління (далі - співвідношення) до середньоарифметичних залишків сукупних активів банку за останні 30 календарних днів поспіль, згідно з даними щоденного балансу банку.

Національний банк контролює набуття банком статусу спеціалізованого довірчого управління за даними щоденного балансу, який подається банком до Національного банку у порядку та у строки, встановлені законодавством.

Спеціальних значень економічних нормативів, установлених для спеціалізованих банків довірчого управління, Банк зобов'язаний дотримуватися з наступного робочого дня, якщо визначене співвідношення досягне більше встановленого показника (50 % - з 01.10.2018 року).

Відтак, банк який здійснює довірчі операції, але не має наміру ставати спеціалізованими, має самостійно визначити заходи, які він буде застосовувати з метою не набуття статусу спеціалізованого банку довірчого управління.

З урахуванням викладеного, колегія суддів наголошує, що Національний банк не визначає види послуг (банківські/небанківські), що надають банки, а лише визначає за яких умов банк буде набувати статусу спеціалізованого.

Крім того, відповідно до витягу з Протоколу засідання Правління Національного банку України N 67/БТ від 19 вересня 2017 року, відбулося засідання Правління Національного банку України, на якому був присутній голова Правління та контролер АТ "АКБ "Аркада" П. К. В. в ході засідання, серед інших, обговорювалося питання щодо необхідності приведення діяльності АТ "АКБ "Аркада" у відповідності до вимог, встановлених для спеціалізованих банків Постановою N 92 (Постанова N 92). Голова Правління АТ "АКБ "Аркада" висловив готовність виконати вимоги Національного банку та вжити необхідних заходів для приведення діяльності банку у відповідність до вимог Національного банку та його нормативно-правових актів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Аркада" - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 241 ( N 2747-IV), 242 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 310 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 329 ( N 2747-IV), колегія суддів постановила:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Аркада" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

 

Головуючий, суддя

О. Є. Пилипенко

Суддя:

О. М. Кузьмишина

 

А. Г. Степанюк




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали