Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання протиправним рішення щодо відмови у наданні щомісячної адресної допомоги особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

15.08.2019 р.

Справа N 751/2087/16-а

 

Адміністративне провадження N К/9901/7627/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Берназюка Я. О., судді - Желєзного І. В., судді - Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу N 751/2087/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (у складі колегії суддів: Твердохліб В. А., Ганечко О. М., Костюк Л. О.), встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

20 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернулася до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати рішення управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради щодо відмови у наданні позивачу щомісячної адресної допомоги особі, яка переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції протиправними;

- зобов'язати відповідача призначити виплату ОСОБА_1 адресної допомоги для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої постановою КМУ N 505 від 01 жовтня 2014 року (Постанова N 505).

В обґрунтування позовних вимог посилалася, що чоловік позивача - ОСОБА_2 є військовослужбовцем в/ч N 4444 і отримує грошову компенсацію за піднайом житла, і дана обставина є підставою у відмові відповідача в призначенні адресної грошової допомоги. Вважає, що відповідач протиправно відмовив у призначенні щомісячної адресної грошової допомоги, оскільки така допомога надається особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а грошова компенсація за піднайом житла що передбачена Порядком виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних сил України за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26 червня 2013 року N 450 (Постанова N 450), є різними видами виплат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 18 квітня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано рішення Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції протиправним.

Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради призначити ОСОБА_1 з 28 січня 2016 року виплату адресної допомоги для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, передбаченої постановою КМУ N 505 від 01 жовтня 2014 року (Постанова N 505)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що щомісячна адресна грошова допомога особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та грошова компенсація за піднайом житла, що передбачена Порядком виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних сил України за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26 червня 2013 року N 450 (Постанова N 450), мають різну правову природу.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради задоволено.

Скасовано постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 18 квітня 2016 року та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і містять підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 21 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі N 751/2087/16-a, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 22 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу N 751/2087/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 14 серпня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 15 серпня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 з 22 жовтня 2014 року перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у м. Чернігові ради, як внутрішньо переміщена особа. Дана обставина підтверджується довідкою за N 7426-000591 від 16 грудня 2014 року, строк дії якої продовжено з 17 червня 2015 року по 16 грудня 2015 року, а в подальшому з 16 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року, про що свідчать відповідні відмітки.

28 січня 2016 року Позивач звернулася до Відповідача із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Згідно довідки військової частини А4444 від 05 листопада 2014 року N 38/384 чоловік ОСОБА_1 - майор ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині А4444 та відповідно до листа військової частини А4444 від 16 лютого 2015 року N 70/9/41 ОСОБА_2 з 29 жовтня 2014 року отримує компенсацію за піднайом житла.

Відповідач листом вих. N 1561/07 від 15 лютого 2016 року повідомив позивача, що щомісячна адресна допомога переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг сім'ям військовослужбовців призначається у разі, якщо військовослужбовець не забезпечується житловим приміщенням та не отримує виплат на зазначені цілі. Оскільки чоловік позивача - ОСОБА_2 є військовослужбовцем і отримує компенсацію за піднайом житла від військової частини А4444, то відсутні підстави для призначення позивачу адресної допомоги для покриття витрат на проживання.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову про відмову у задоволенні позову. Позивач вважає, що щомісячна адресна допомога, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та грошова компенсація за піднайом житла відносяться до різних видів соціальних виплат, порядок їх призначення регулюється різними нормативно-правовими актами, а тому їх одночасне отримання не суперечить вимогам статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

02 квітня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Доводи викладені в відзиві повторюють ті, які були висловлені відповідачем в запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України ( N 2747-IV), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої ( N 2747-IV), другої ( N 2747-IV) та третьої статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 ( N 2747-IV) та частина четверта статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року N 509 (далі - Порядок N 509), довідка є документом, який видається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції.

Згідно з пунктом 2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року N 505 (Постанова N 505) (далі - Порядок N 505), грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Відповідно до пункту 3 Порядку N 505 (Постанова N 505) грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї (уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах: для непрацездатних осіб (пенсіонери, інваліди, діти) - 884 грн. на одну особу (члена сім'ї); для працездатних осіб - 442 грн. на одну особу (члена сім'ї). Загальна сума допомоги на сім'ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї та не може перевищувати 2400 грн.

Згідно пункту 6 Порядку N 505 (Постанова N 505) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) грошова допомога не призначається у разі, коли:

- будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення;

- будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Отже, Порядком N 505 (Постанова N 505) не передбачено такої підстави для відмови у призначенні або припинення виплати щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, як отримання грошової компенсації за піднайом житла чи отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з інших підстав.

Грошова компенсація за піднайом житлового приміщення виплачується: особам офіцерського складу у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошову компенсацію за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло; курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім'ї, у разі ненадання їм жилої площі в сімейних гуртожитках, відсутності таких гуртожитків та жилого приміщення за місцем проходження ними військової служби (навчання).

Виплата такої компенсації здійснюється відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних сил України за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26 червня 2013 року N 450 (Постанова N 450).

Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься у Рішенні від 24 грудня 2004 року у справі N 22-рп/2004, відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; таке забезпечення, крім усього іншого, потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007 зазначив, що Суд неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами; у рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004).

У справах "Щокін проти України" (Рішення) (Shchokin v. Ukraine), заяви N 23759/03 та N 37943/06, а також "Серков проти України" (Рішення) (Serkov v. Ukraine), заява N 39766/05 Європейський суд з прав людини, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким і узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Така правова позиція застосована, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі N 492/446/15-а (Постанова N 11-611апп18, 492/446/15-а).

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов помилкового висновку про те, що щомісячна адресна допомога переміщеним особам та грошова компенсація за піднайом житла відносяться до одного із витрат на проживання, і їх одночасне отримання суперечить вимогам статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (Рішення) (N 23759/03 та N 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic" N 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy N 33202/96)).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі "Молдавська проти України" (заява N 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява N 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України" (Рішення), заява N 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява N 33014/05, пункт 51 (Рішення), 52 (Рішення); "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява N 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява N 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" (N 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (N 1)"), серія А, N 30, пункти 48-49; "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, N 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, N 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), N 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А N 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява N 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (N 4909/04; пункт 58 (Рішення)): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України ( N 2747-IV) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року необхідно скасувати, а постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 18 квітня 2016 року - залишити в силі.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 352 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року скасувати.

Постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 18 квітня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Я. О. Берназюк

Судді:

І. В. Желєзний

 

Н. В. Коваленко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали