Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання нормативно-правового акту щодо загальнообов'язкового державного пенсійного страхування протиправним та нечинним в частині

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

03.12.2019 р.

N 640/6980/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Чудак О. М., суддів: Пащенка К. С., Шейко Т. І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним в частині, установив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року N 124 (Постанова N 124) (далі Порядок - N 124), протиправним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили в окремій його частині, що складається зі слів "частини першої статті 43" в абзаці четверному пункту 2 зазначеного Порядку (Постанова N 124), та нечинним в окремій його частині.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваною постановою звужено обсяг соціальних пільг та гарантій, що, на думку позивача, порушує його права та є підставою для визнання їх нечинними. ОСОБА_1 наголошує, що при затвердженні пункту 2 Порядку N 124 (Постанова N 124) Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень, а вказана норма є дискримінаційною, оскільки позбавляє права військових пенсіонерів на індексацію пенсій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. Зобов'язано Кабінет Міністрів України здійснити відповідну публікацію.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву з доданими документами, в якому висловлено прохання в задоволенні позовної заяви відмовити з огляду на її безпідставність.

Пояснення по суті заявлених вимог з висловленою позицією про відсутність підстав для їх задоволення надано і третіми особами у справі.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача та Пенсійного фонду України просили в задоволенні позову відмовити.

Представники інших учасників справи в засідання не прибули, вказавши про можливість розгляду справи на підставі їх пояснень.

Отже, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 отримує пенсію у відповідності до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" як офіцер запасу Збройних Сил України у розмірі 60 % грошового забезпечення.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 29.03.2019 N 53/Т-00-1, позивача повідомлено, що оскільки показник середньої заробітної плати (доходу) застосовується при обчисленні пенсій, призначених за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам з числа військовослужбовців строкової служби, а пенсію ОСОБА_1 перераховано згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 N 103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (Постанова N 103), підстави для проведення перерахунку пенсії з 01.03.2019 відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутні.

На думку позивача, зазначення Кабінетом Міністрів України в абзаці четвертому пункту 2 Порядку N 124 (Постанова N 124) слів "частини першої статті 43" стосовно видів пенсій, що призначаються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", є протиправним та таким, що суперечить акту вищої юридичної сили - Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і призвело до незаконного обмеження прав всіх осіб, яким призначено пенсію за цим Законом, крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, в тому числі позивача на індексацію пенсії.

Таким чином, суд вважає, що позивач довів факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта та, відповідно, право його оскаржити до суду.

Так, відповідно до абзацу першого та четвертого частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 N 124 "Питання проведення індексацій пенсій у 2019 році" (Постанова N 124) затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пунктом 2 (Постанова N 124) якого визначено, що перерахунку підлягають пенсії, обчислені: відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі відшкодування фактичних збитків; з урахуванням заробітку (грошового забезпечення), який визначено відповідно до частини першої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позивач вважає окрему частину абзацу четвертого наведеного пункту 2 Порядку N 124 (Постанова N 124) - слова "частини першої статті 43" - незаконною, дискримінаційною, та такою що суперечить правовому акту вищої юридичної сили і має бути визнана протиправною та нечинною з моменту видання постанови Кабінетом Міністрів України.

Перевіряючи наявність повноважень у відповідача при прийнятті даної постанови, а також надаючи оцінку її правомірності або протиправності суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 1 ( ), частини другої статті 3 ( ), частини першої статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

У відповідності до частин першої ( ) та другої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) акти Кабінету Міністрів України нормативно правового характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно частини першої статті 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону ( ). Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Суд дослідив додані відповідачем до письмових заперечень копії матеріалів підготовки проекту оскаржуваної постанови, зокрема: пояснювальної записки до проекту; довідки про погодження проекту; висновок Міністерства юстиції України за результатом правової експертизи; витяги з протоколу узгодження позицій, довідки щодо відповідності зобов'язання України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу та встановив, що виданню оскаржуваної постанови передувала процедура підготовки проекту постанови, яка відповідає вимогам статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ).

Так, проект оскаржуваної постанови розроблено Міністерством соціальної політики України.

Згідно з пунктами 1, 2 висновку Міністерства юстиції України від 22 лютого 2019 року за результатами правової експертизи проект оскаржуваної постанови відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу силу.

Аналіз застосованих судом норм матеріального права свідчить, що Кабінет Міністрів України, видаючи постанову від 20 лютого 2019 року N 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Постанова N 124), діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені у законах України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з використанням повноваження на видання такого нормативно-правового акту з метою, з якою це повноваження надано, та обґрунтовано.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Разом із тим, позивач є особою офіцерського складу, що підтверджується матеріалами справи та ним не заперечується, тому застосуванню підлягає частина третя статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до якої пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до абзацу четвертого статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

На виконання вищевказаної норми, Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 21.02.2018 N 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (Постанова N 103).

З вищевикладеного вбачається, що індексація пенсії особам офіцерського складу здійснюється на інших умовах, ніж особам із числа військовослужбовців строкової служби, що передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

В той же час, позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваної постанови правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Кабінетом Міністрів України повноважень при її прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Крім того, у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ" та в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012) визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Проект постанови Кабінету Міністрів України, якою затверджено Порядок N 124 (Постанова N 124) погоджено без зауважень відповідними заінтересованими органами.

У Рішенні від 02 березня 1999 року N 2-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Щодо тверджень позивача про те, що оскаржувана постанова має дискримінаційний характер, то суд зазначає наступне.

Згідно статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.12.2012 N 5207-VI (Закон N 5207-VI) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (Закон N 5207-VI) не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме, в тому числі, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

З врахуванням вказаного положення у пункті 11 пояснювальної записки до проекту постанови зазначено про відсутність положень, які містять ознаки дискримінації. Проект акта не потребує проведення антидискримінаційної експертизи.

Позивачем будь-яких доказів наявності в оскаржуваній постанові ознак дискримінації не надано, тому посилання позивача на порушення вимог законодавства про протидію дискримінації не може бути визнане обґрунтованим.

Суд наголошує, що задоволення позовних вимог позивача в частині визнання Порядку N 124 (Постанова N 124) протиправним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили в окремій його частині, що складається зі слів "частини першої статті 43" в абзаці четверному пункту 2 зазначеного Порядку (Постанова N 124), та нечинним в окремій його частині не призведе до відновлення порушеного, на думку позивача, права, натомість права інших осіб, захист яких забезпечується оскаржуваною постановою, будуть порушені.

Фактично доводи позивача зводяться до відсутності правового регулювання відносин щодо проведення перерахунку пенсій особам офіцерського складу, тобто категорії осіб до якої його віднесено. Разом із тим, в такому разі відновлення порушеного права можливе шляхом визнання протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний здійснювати правове регулювання таких відносин, а не через позбавлення іншої категорії осіб соціального забезпечення.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова видана Кабінетом Міністрів України з дотриманням критеріїв визначених КАС України ( N 2747-IV) та з метою забезпечення належного виконання приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", тому є правомірною.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень виконано, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України ( N 2747-IV) у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Доказів понесення відповідачем витрат суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 242 - 247 ( N 2747-IV), 255 КАС України ( N 2747-IV), суд вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним в частині, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293 ( N 2747-IV), 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1).

Відповідач - Кабінет Міністрів України (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, будинок 8/10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567866).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Пенсійний фонд України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00035323).

Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (місцезнаходження юридичної особи: 73005, місто Херсон, вулиця 28 Армії, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України:21295057).

 

Головуючий, суддя

О. М. Чудак

Суддя

К. С. Пащенко

Суддя

Т. І. Шейко




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали