Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання незаконною та скасування в повному обсязі постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 N 1210

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

10.12.2019 р.

Справа N 640/2687/19

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого, судді: Епель О. В., суддів: Карпушової О. В., Степанюка А. Г., за участю секретаря - Лісник Т. В., позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року (Рішення N 640/2687/19) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови (Постанова N 1210), відновлення дії закону і визнання дій протиправними, встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про:

- визнання незаконною та скасування в повному обсязі постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 N 1210 (Постанова N 1210) як такої, що носить злочинний характер;

- відновлення дії Закону від 28.02.91 N 796-XII до його непорушної редакції, закріпленої Конституцією України (254К/96-ВР) без будь-яких обмежень гарантій права;

- визнання дій, безправ'я і беззаконня в діях і рішеннях Кабінету Міністрів України протиправними - злочином у відповідності до ст. ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11, ч. 2 ст. 24, 26, ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 32, ч. 1 ст. 33, п. 2, 6 ч. 1 ст. 67, ч. 2 ст. 120, ч. 1 ст. 175, ч. 2 ст. 182, ч. 2, 5 ст. 185, 356, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 367, ч. 3, 4 ст. 382 Кримінального кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року (Рішення N 640/2687/19) в задоволенні адміністративного позову було відмовлено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що реалізація права особи на пенсійне забезпечення по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульована положеннями Закону N 796-XII, а оскаржуваною постановою КМУ визначено механізм обчислення вказаних пенсій.

При цьому, суд зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що суд першої інстанції проявив зневагу до народу України, не виконав завдання суду, не застосував матеріальне і процесуальне право та порушив його вимоги, захистив безправність в державі, знищив принцип верховенства права та закону, посягнув на святе та зрадив присязі, що дії суду суперечать Конституції України, оскільки ним не було перевірено оскаржуваний акт КМУ на відповідність Основному Закону та Закону N 796-XII.

Крім того, апелянт наголошує на тому, що законодавством регламентовано обов'язок держави відшкодовувати заподіяну життю та здоров'ю людей ядерну шкоду без будь-яких обмежень, що держава гарантує фінансування відповідних виплат, що є соціальною гарантією та відповідає міжнародних актам, зокрема Віденській конвенції 1963 року.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати, направити справу до суду першої інстанції, визнати незаконною та скасувати постанову КМУ N 1210 (Постанова N 1210) та будь-який нормативно-правовий акт, що суперечить Конституції України і Закону N 796-XII, і зобов'язати відповідача надати відзив - заперечення виключно у відповідності до апеляційної скарги.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

12.11.2019 від позивача надійшли додаткові докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України ( N 2747-IV) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.05.2008 Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 530, якою визначив розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії.

Наступними постановами Кабінету Міністрів України, які встановлювали розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії були: постанова від 06.07.2011 N 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) (набрала чинності з 23.07.2011) та постанова від 23.11.2011 N 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Постанова N 1210).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 N 1210 (Постанова N 1210) затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зазначений Порядок (Постанова N 1210) визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Позивач, вважаючи зазначену постанову незаконною, а також вважаючи протиправними дії відповідача щодо запровадження певних розмірів та порядку здійснення соціальних виплат, установлених Законом N 796-XII, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 N 796-XII (далі - Закон N 796-XII).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

У частинах першій і третій статті 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Повноваження Кабінету Міністрів України регламентовані статтю 116 Конституції України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон N 796-XII.

Зазначений Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до ст. 54 Закону N 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 50 Закону N 796-XII особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю.

01.01.2008 до статей 50, 51, 54 Закону 796-XII на підставі пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-VI внесено зміни, відповідно до яких додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державна пенсія призначаються у процентах прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в залежності від категорії та групи інвалідності.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 N 10-рп/2008 зазначені зміни визнано неконституційними.

28.05.2008 Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 530, якою визначив розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії.

Наступними постановами Кабінету Міністрів України, які встановлювали розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії були: постанова від 06.07.2011 N 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (Постанова N 745) (набрала чинності з 23.07.2011) та постанова від 23.11.2011 N 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Постанова N 1210).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 N 1210 (Постанова N 1210) затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зазначений Порядок (Постанова N 1210) визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що реалізація права особи на пенсійне забезпечення по інвалідності, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульована положеннями Закону N 796-XII, а механізм обчислення таких пенсій визначено Постановою КМУ N 1210 (Постанова N 1210).

Разом з тим, у рішеннях від 26.12.2011 N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) та від 25.01.2012 N 3-рп/2012 (Рішення N 3-рп/2012) Конституційний Суд України дійшов висновку про наявність у КМУ Кабінету Міністрів України повноважень щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, у Рішенні від 26.12.2011 N 20-рп/2011 (Рішення N 20-рп/2011) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Крім того, у вказаному рішенні Конституційний Суд України також зауважив, що невід'ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері.

Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Таким чином, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що саме на Кабінет Міністрів України покладено завдання щодо врегулювання порядку і розмірів соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана позивачем Постанова КМУ N 1210 (Постанова N 1210) прийнята відповідачем на підставі та у спосіб, визначений законодавством, та в межах наданих йому повноважень, а тому підстави для задоволення позову в цій справі відсутні.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.79 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12.10.2004 р. у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії", в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Відповідно до ст. 6 КАС України ( N 2747-IV) та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції проявив зневагу до народу України, не виконав завдання суду, не застосував матеріальне і процесуальне право та порушив його вимоги, захистив безправність в державі, знищив принцип верховенства права та закону, посягнув на святе та зрадив присязі, що дії суду суперечать Конституції України, оскільки ним не було перевірено оскаржуваний акт КМУ на відповідність Основному Закону та Закону N 796-XII, є необґрунтованими з огляду на вищезазначене.

Посилання апелянта на те, що законодавством регламентовано обов'язок держави відшкодовувати заподіяну життю та здоров'ю людей ядерну шкоду без будь-яких обмежень, що держава гарантує фінансування відповідних виплат, що є соціальною гарантією та відповідає міжнародних актам, зокрема Віденській конвенції 1963 року, колегія суддів приймає до уваги, але з цього приводу зазначає, що відповідні гарантії регламентовані нормами Закону N 796-XII, який є чинним та підлягає до виконання. Водночас, Постановою КМУ N 1210 (Постанова N 1210), з якою не погоджується позивач, визначено лише механізм реалізації відповідних законодавчих приписів, зокрема порядок та розміри певних соціальних виплат, а не скасовано вказані законодавчі гарантії.

Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "...хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід...".

Отже, проаналізувавши ці та всі інші доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року (Рішення N 640/2687/19) - без змін.

Розподіл судових витрат.

При цьому, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України ( N 2747-IV), понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 242 - 244 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 310 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року (Рішення N 640/2687/19) - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328 - 331 КАС України ( N 2747-IV).

Повний текст судового рішення виготовлено 10 грудня 2019 року.

 

Головуючий, суддя

 

Судді:

 




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали