Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 1001 від 16.11.2016 р. та зобов'язання вчинити дії

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

18.03.2019 р.

N 826/10775/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю. Т., суддів Костенка Д. А., Донця В. А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Державна міграційна служба України, про визнання незаконною та нечинною постанови та зобов'язання вчинити дії, встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач), представник позивача - адвокат Пронін Євген Ігорович (далі - представник позивача), до Кабінету Міністрів України, третя особа - Державна міграційна служба України (далі - третя особа), в якому позивач просить:

1) визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 1001 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152" (Постанова N 1001), яка постановила внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152 (Постанова N 152) "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення";

2) витребувати в Секретаріаті Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, Кабінет Мінстрів України) копію комунікативного плану до проекту постанови Кабінету Міністрів України N 1001 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що постанова Кабінету Міністрів України N 1001 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152" (Постанова N 1001) є незаконною, оскільки позбавляє позивача та інших громадян права на отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного носія.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2018 року позовну заяву залишено без руху.

27.07.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків, яку прийнято судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2018 року відкрито провадження у справі.

10.09.2018 року представником третьої особи через канцелярію суду подано пояснення, які прийняті судом.

27.09.2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та відзив на позовну заяву, які прийнято судом.

27.11.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив, яку прийнято судом.

27.11.2018 року представником позивача через канцелярію суду подано додаткові пояснення, які прийнято судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2019 року витребувано у Державної міграційної служби України належним чином засвідчені копії:

- протоколу, який фіксував засідання громадської ради 28 вересня 2016 року з приводу проекту ПКМУ N 1001;

- списку присутніх Членів Громадської ради, які проводили засідання, для визначення чи було воно правомочним;

- пропозиції та зауваження, які надавалися до проекту ПКМУ N 1001 та які надсилалися на пошту garnik@dmsu.gov.ua для електронних пропозицій та зауважень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2019 року справу призначено до судового розгляду.

13.02.2019 року представником третьої особи через канцелярію суду подано заяву на виконання ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2019 року, яку прийнято судом.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити.

Представник відповідача просив у задоволенні скарги відмовити, оскільки оскаржувана постанова є законною та не порушує прав позивача.

Представник третьої особи у задоволенні позову просив відмовити, оскільки оскаржувана постанова прийнята відповідно до вимог законодавства та з дотриманням конституційних прав громадян.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 12.03.2014 року був отриманий паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який не містить безконтактного електронного носія, номер паспорта НОМЕР_1, орган, що видав - 8024, строк дії паспорта до 12.03.2024 року.

У зв'язку з тим, що до закінчення строку дії паспорта для виїзду за кордон в ньому закінчилися вільні місця для проставляння штампів при перетині кордону, позивач звернувся до територіальних органів Державної міграційної служби України для отримання нового паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного носія.

Однак, при зверненні до органу ДМС України ОСОБА_1 було в усній формі відмовлено в оформленні вищезазначеного паспорта та запропоновано отримати паспорт нового зразка громадянина України для виїзду закордон з безконтактним електронним носієм, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 1001 від 16.11.2016 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 р. N 152" (Постанова N 1001), якою припинено прийняття органами ДМС України документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.

Вважаючи постанову КМУ N 1001 від 16.11.2016 року (Постанова N 1001) незаконною та такою, що порушує права громадян, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 ст. 117 Конституції України передбачає, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону ( ) затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Пункт 1 параграфу 32 встановлює, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Розроблення проекту акту починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін'юстом правової експертизи.

07.05.2014 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова N 152 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон" (Постанова N 152).

На виконання Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 року N 1474-VIII (Закон N 1474-VIII), 16.11.2016 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова N 1001 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152" (Постанова N 1001) (далі - Постанова N 1001).

Згідно з пояснювальною запискою до проекту вищевказаного Закону, метою проекту є уточнення переліку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, з безконтактним електронним носієм або без такого, визначення правового статусу окремих категорій осіб, усунення правових прогалин в діючому правовому регулюванні, приведення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (Закон N 5492-VI) у відповідність із діючим законодавством та реаліями сьогодення.

Так, Постановою N 1001 (Постанова N 1001) було доповнено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152 (Постанова N 152) такого змісту:

"4. Установити, що:

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20 грудня 2016 р. припиняється;

паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20 грудня 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.".

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року N 5492-VI (Закон N 5492-VI) (далі - Закон N 5492-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону N 5492-VI (Закон N 5492-VI) визначено, що термін "безконтактний електронний носій" вживається як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом

Суд зазначає, що запровадження нових паспортів було однією з вимог Європейського Союзу до України на шляху до надання безвізового режиму. Головна перевага нового документу - це надвисокий рівень захисту від фальсифікацій та підробок. На відміну від паспортів старого зразку, до нього включено безконтактний електронний носій з біометричними даними особи, які включають відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук (п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону N 5492-VI (Закон N 5492-VI)).

За приписами частини першої статті 13 Закону N 5492-VI (Закон N 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом (Закон N 5492-VI) із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, серед яких є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Нормами частин першої (Закон N 5492-VI), другої (Закон N 5492-VI), п'ятої статті 15 Закону N 5492-VI (Закон N 5492-VI) встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

Бланки документів, які не містять безконтактного електронного носія, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.

Стаття 22 Закону N 5492-VI (Закон N 5492-VI) встановлює, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.

Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

З викладених норм вбачається, що твердження позивача про позбавлення його права вибору, а саме вибору в отриманні паспорту громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного носія є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства України, оскільки вищенаведеними нормативними актами встановлено форму паспорту громадянина України для виїзду за кордон, яка є однаковою для всіх громадян України. Така форма паспорту була введена у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (Закон N 1474-VIII).

Згідно ст. 2 Протоколу N 4 від 16.09.63 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Оскільки запровадження паспортів для виїзду за кордон, що містять безконтактний носій, в тому числі отримання паспорту тільки з безконтактним носієм, покликано на збільшення захищеності таких документів від підробок, фальсифікації, ідентифікації та верифікації осіб, протидії шахрайству, злочинам та незаконним перетинам кордону чи незаконній міграції, твердження позивача про порушення відповідачем його права на вибір паспорта з безконтактним носієм чи без такого є необґрунтованим, оскільки такі обмеження Кабінетом Міністрів України прийняті у відповідності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поряд з цим, частина 1 статті 68 Конституції України встановлює, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Стаття 8, 9 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Також у своїх твердженнях позивач посилається на те, що при отриманні паспорту для виїзду закордон нового зразка він має надавати свої біометричні дані, які відносяться до персональних даних, проте не бажає цього робити, однак іншим чином отримати паспорт для виїзду за кордон, у зв'язку із прийняттям оскаржуваної постанови, не є можливим.

Згідно п. 1 ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 року N 2297-VI (далі - Закон N 2297-VI), персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 даного Закону, забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (Закон N 5492-VI), біометричні дані - сукупність даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб (біометричні дані, параметри - відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук).

Пункт 1 ч. 2 ст. 7 Закону N 2297-VI встановлює, що положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних здійснюється за умови надання суб'єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних.

Обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем (п. 1 ст. 2 Закону N 2297-VI).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних", мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.

У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб'єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

В даному випадку, надання позивачем його біометричних даних здійснюється тільки за його згоди. Однак, отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон можливе тільки у разі обробки персональних даних, до яких входять і біометричні дані.

Обробка біометричних даних при отриманні паспорту для виїзду за кордон здійснюється з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених Законом документів.

Таким чином, відібрання у особи відцифрованого підпису, відцифрованого образу обличчя, відцифрованих відбитків пальців рук відповідає меті обробки персональних даних, передбачених законодавством.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 12.03.2014 року був отриманий паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який не містив безконтактного електронного носія. Крім того, чинним на час отримання попереднього паспорту, законодавства передбачалося отримання від особи відцифрованого зразку підпису та відцифрованого образу обличчя.

Що стосується відмови позивача від надання відцифрованих відбитків пальців, то ч. 4 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (Закон N 5492-VI), гарантовано право особи на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що твердження відповідача щодо порушення відповідачем стосовно нього та інших громадян Закону України "Про обробку персональних даних" під час прийняття оспорюваної постанови є необґрунтованим та безпідставним, оскільки даною постановою зміст та обсяг існуючих прав та свобод як позивача та і інших осіб не звужено.

Позиція позивача стосовно того, що прийняттям Постанови N 1001 (Постанова N 1001) були проігноровані інтереси найбільшої соціальної групи є також необґрунтованою та не підтвердженою.

Далі позивач зазначає, що біометричні паспорти для виїзду за кордон можуть виготовлятися за міжнародними стандартами ISO та ICAO, які можуть мати як мінімальні рівні безпеки захисту, так і максимальні та виготовлятися без інтегрованих безконтактних носіїв.

Щодо таких тверджень позивача суд зазначає, що в даний час до законодавства, відповідно до якого здійснюється видача паспортів громадян України для виїзду за кордон, внесено відповідні зміни, спрямовані на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України, а отже запровадження паспортів для виїзду за кордон, з наявністю безконтактного електронного носія є вимогою Європейського Союзу для України на шляху до європейської інтеграції.

Також позивач в обґрунтування своїх тверджень посилався на ч. 4 ст. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України N 1912-р від 29.09.2010 року, яким передбачено, що роз'яснення щодо проектів нормативно-правових актів, які мають важливе суспільне значення і стосуються прав і обов'язків громадян, мають містити, серед іншого, інформацію щодо впливу рішення на життя громадян та соціальних груп, однак даним розпорядженням схвалено рекомендації щодо проведення органами виконавчої влади системної роз'яснювальної роботи з пріоритетних питань державної політики, тому яке відношення дане розпорядження має до оскаржуваної постанови - також позивачем не обґрунтовано.

Частина 3 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) встановлює, що Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Прийняття Кабінетом Міністрів України актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках, визначених законом, у зв'язку із забезпеченням національної безпеки та оборони України. Акти Кабінету Міністрів України підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон N 2939-VI).

Основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю) визначає Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. N 996 (далі - Порядок N 996).

Пунктами 1 - 5 даного Порядку передбачено, що Цей Порядок визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики.

Консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів.

Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

Консультації з громадськістю проводяться з питань що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Результати проведення консультацій з громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій його роботі.

Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя.

Інформація, пов'язана з організацією та проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці "Консультації з громадськістю" офіційного веб-сайту органу виконавчої влади.

Згідно п. 8 Порядку N 996, орган виконавчої влади протягом трьох робочих днів з початку проведення консультацій з громадськістю подає громадській раді проекти відповідних нормативно-правових актів та інформаційно-аналітичні матеріали до них.

В обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов'язків громадян (п. 12 Порядку N 996).

Згідно п. 1, 2 ст. 19 Порядку, пропозиції та зауваження учасників публічного громадського обговорення подаються в усній та письмовій формі під час публічних заходів та у письмовій формі на поштову і електронну адреси, зазначені в інформаційному повідомленні про проведення публічного громадського обговорення.

Під час проведення заходів у рамках публічного громадського обговорення ведеться протокол, у якому фіксуються висловлені в усній формі пропозиції і зауваження.

Згідно п. 1 Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. N 996 (далі - Типове положення N 996), громадська рада при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі держадміністрації є тимчасовим консультативно-дорадчим органом, утвореним для сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.

Згідно п. 3 Типового положення N 996, основними завданнями громадської ради є:

- сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами;

- здійснення громадського контролю за діяльністю органу;

- сприяння врахуванню органом громадської думки під час формування та реалізації державної політики.

Пунктом 15 Типового положення встановлено, Рішення громадської ради приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

Рішення громадської ради мають рекомендаційний характер і є обов'язковими для розгляду органом.

Рішення органу, прийняте за результатами розгляду пропозицій громадської ради, не пізніше ніж у десятиденний строк після його прийняття в обов'язковому порядку доводиться до відома членів громадської ради та громадськості шляхом його оприлюднення на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб. Інформація про прийняте рішення має містити відомості про врахування пропозицій громадської ради або причини їх відхилення.

Так, третьою особою до матеріалів справи долучено Протокол шостого засідання Громадської ради при Державній міграційній службі України від 28.09.2016 року, з якого вбачається, що вирішувалося питання щодо проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 року N 152", за яке присутні члени ради проголосували одноголосно.

Протокол засідання підписаний головою та секретарем Громадської ради.

На засіданні були присутні більше половини складу членів громадської ради. З 19 членів громадської ради на засіданні були присутні 12 членів, а отже рішення прийняте у відповідності до вимог п. 15 Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації

Твердження позивача про те, що відсутність у протоколі пропозицій і зауважень ставить під сумнів об'єктивність громадського обговорення оскаржуваної постанови є необґрунтованим, оскільки не зазначення таких пропозицій та зауважень може бути пов'язане з їх відсутністю.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України (далі - Кабінет Міністрів), підготовки та прийняття рішень та інші процедурні питання його діяльності визначає Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950 (далі - Регламент N 950).

Відповідно до п. 2 параграфу 33 даного Регламенту, розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Згідно п. 1 параграфу 37 Регламенту N 950, розробник з урахуванням строків, визначених у § 38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також пунктом 2 § 46 для проведення Мін'юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Якщо розробником проекту акта Кабінету Міністрів є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, проект надсилається заінтересованому органу лише після його погодження відповідним міністром.

Центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, надсилає завізований керівником органу проект акта Кабінету Міністрів разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) відповідному міністерству для його погодження міністром.

Так, відповідачем та третьою особою надано до суду докази, з яких вбачається, що погоджений з міністром проект постанови разом із документами, визначеними Регламентом, направлено відповідним міністерствам для його погодження, а саме: Міністерству закордонних справ України, Міністерству фінансів України, Міністерству економічного розвитку та торгівлі України.

Згідно п. 1, 2 параграфу 42 Регламенту N 950, розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов'язків громадян, а також проектів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема, організаціям недержавної форми власності.

Громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів проводиться відповідно до законодавства.

Проект постанови був розміщений на офіційному веб-сайті Державної міграційної служби України.

28.09.2016 року проект постанови обговорювався на засіданні Громадської ради при Державній міграційній службі України.

Відповідно до п. 1 параграфу 44 Регламенту N 950, проект акту Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань) розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідкою, зазначеною у пункті 3 § 36 цього Регламенту.

З матеріалів справи вбачається, що проект постанови Кабінету Міністрів України було подано Міністерству юстиції для проведення правової експертизи та погодження, за результатами якої Державній міграційній службі було направлено завізований проект експертизи та погодження.

З викладеного вбачаєтьс, що при підготовці проекту постанови були виконані всі положення Регламенту та проект оскаржуваної постанови був затверджений з урахуванням вимог законодавства.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України N 1001 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152" (Постанова N 1001) прийнята в порядку та з дотриманням вимог законодавства та нею не порушено права громадян, в тому числі позивача.

Щодо вимог позивача про витребування в Секретаріаті Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, Кабінет Мінстрів України) копії комунікативного плану до проекту постанови Кабінету Міністрів України N 1001 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року N 152", то такі вимоги позивачем взагалі не обґрунтовані і не обґрунтовано мети витребування даного плану, а отже в даній частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", яке згідно із Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Відповідачем доведено правомірність, законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови та відсутність протиправної бездіяльності.

За змістом ч. 1 ст. 2 КАС України ( N 2747-IV), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 73 КАС України ( N 2747-IV), належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні адміністративного позову, відсутні правові підстави, передбачені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) для стягнення судових витрат.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 2 ( N 2747-IV), 5 - 11 ( N 2747-IV), 72 - 77 ( N 2747-IV), 90 ( N 2747-IV), 241 - 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) до Кабінету Міністрів України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2), третя особа - Державна міграційна служба України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання незаконною та нечинною постанови та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та(або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

 

Головуючий, суддя

Ю. Т. Шрамко

Судді:

Д. А. Костенко

 

В. А. Донець




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали