Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

22.01.2019 р.

Справа N 826/3566/18

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді - Федотова І. В., суддів: Ганечко О. М. та Сорочка Є. О., за участю секретаря - Седика Д. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Недержавної некомерційної професійної організації "Спілка нотаріусів та державних реєстраторів України" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року (Рішення N 826/3566/18) у справі за адміністративним позовом Недержавної некомерційної професійної організації "Спілка нотаріусів та державних реєстраторів України" до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство юстиції України, Нотаріальна палата України, про визнання протиправною та скасування постанови (Постанова N 669), зобов'язання вчинити дії, встановила:

Недержавна некомерційна професійна організація "Спілка нотаріусів та державних реєстраторів України" (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про визнання незаконною та нечинною постанови від 30 серпня 2017 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 669) в частини пункту 2 частини 5 Змін (Постанова N 669) до постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 р. N 923 (Постанова N 923).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року (Рішення N 826/3566/18) у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана постанова в частині зміни кількісного складу Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату дозволить чинити неправомірне втручання в діяльність нотаріату з боку органів державної влади та посадових осіб.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду прийняте за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України ( N 2747-IV), суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 669 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (Постанова N 669) (далі - Постанова N 669) було внесено зміни до Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. N 923 (Постанова N 923), в частині зміни кількісного складу представників міністерства юстиції України в Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату.

Так, частиною 5 Змін (Постанова N 669) було зазначено - "У Положенні про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. N 923 (Постанова N 923) (Офіційний вісник України, 2011 р., N 67, ст. 2584; 2013 р., N 9, ст. 336; 2014 р., N 48, ст. 1272; 2016 р., N 91, ст. 2973): 2) в абзаці першому пункту 5 слова "чотири представники" замінити словами "сім представників".

Вважаючи, що вказаними змінами порушено законні права осіб, що мають наміри отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю та нотаріусів, чиї питання розглядатиме ВККН, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані норми Постанови N 669 (Постанова N 669) повністю узгоджуються з актами вищої юридичної сили, зокрема Конституцією України та законами України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) та "Про нотаріат".

Колегія суддів погоджується щ таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої та третьої статті 113 Конституції України та частини першої статті 1 ( ) та статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно з статтею 2-1 Закону України "Про нотаріат", державне регулювання нотаріальної діяльності полягає у встановленні умов допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; здійсненні контролю за організацією нотаріату, проведенням перевірок організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії, здійснюють контроль за організацією нотаріату, проводять перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні переліку додаткових послуг правового і технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, та встановленні розмірів плати за їх надання державними нотаріусами; встановленні правил професійної етики нотаріусів.

Контроль за організацією нотаріату, перевірка організації нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України. Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Частинами першою, третьою статті 10 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю при Міністерстві юстиції України утворюється Вища кваліфікаційна комісія нотаріату.

Персональний склад Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату затверджується наказом Міністерства юстиції України.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ), передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 N 923 (Постанова N 923) затверджено Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані норми Постанови N 669 (Постанова N 669) повністю узгоджуються з актами вищої юридичної сили, зокрема Конституцією України та законами України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) та "Про нотаріат".

При цьому, як вірно зазначено Окружним адміністративним судом міста Києва, зміна кількісного складу кваліфікаційної комісії, яка, в даному випадку, встановила рівну кількість представників від нотаріату та від Міністерства юстиції України, не суперечить жодному з принципів, наведених у міжнародних договорах України та Законі України "Про нотаріат".

Посилання апелянта на те, що оскаржувані зміни можуть дозволити чинити неправомірне втручання в діяльність нотаріату з боку органів державної влади, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи є припущенням позивача, що не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За приписами частини першої статті 5 КАС ( N 2747-IV) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Зазначена норма кореспондує з положеннями попередньої редакції КАС, статтею 6 якого передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд в Рішенні від 01.12.2004 N 18-рп/2004 зазначив: "поняття "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст".

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення "Аксу проти Туреччини" [Aksu v. Turkey] пункт 50; "Берден" [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; "Тенасе проти Молдови" [Tenase v. Moldova]).

Отже, наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, без реального порушення прав, свобод чи інтересів у спірних правовідносинах, тільки тому, що заявник вважає, що начебто певні обставини впливають на його правове становище. Предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст. ст. 242 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 308 ( N 2747-IV), 310 ( N 2747-IV), 315 ( N 2747-IV), 316 ( N 2747-IV), 321 ( N 2747-IV), 322 ( N 2747-IV), 325 ( N 2747-IV), 328 ( N 2747-IV), 329 КАС України ( N 2747-IV), колегія суддів постановила:

Апеляційну скаргу Недержавної некомерційної професійної організації "Спілка нотаріусів та державних реєстраторів України" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2018 року (Рішення N 826/3566/18) - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 329 - 331 КАС України ( N 2747-IV).

 

Головуючий, суддя

 

Судді:

 




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали