Шановні партнери! Всі ціни, інформація про наявність та терміни доставки документів актуальні.


Додаткова копія: Про визнання незаконним наказу Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 "Про затвердження Порядку допуску до професії приватного виконавця"

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

22.01.2019 р.

Справа N 826/3702/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Кузьменка В. А., суддів: Арсірія Р. О., Огурцова О. П., за участю секретаря - Яцюти М. С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач), третя особа - ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_2), про: 1) визнання незаконним пункту 17 розділу V наказу Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 "Про затвердження Порядку допуску до професії приватного виконавця" (Порядок N 3053/5), як такого, що не відповідає частині третій статті 21 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" від 02 червня 2016 року N 1403-VIII (Закон N 1403-VIII); 2) визнання протиправними та скасування пунктів 2 (Порядок N 3053/5), 3 (Порядок N 3053/5), 4 (Порядок N 3053/5), 7 (Порядок N 3053/5), 9 (Порядок N 3053/5) та абзацу третього пункту 11 розділу III Порядку допуску до професії приватного виконавця (Порядок N 3053/5), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5; 3) зобов'язання Міністерства юстиції України внести зміни до розділу III Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), якими передбачити проходження стажування за місцем проживання кандидата в приватні виконавці за заявою самого кандидата, яка подається керівнику відповідного районного або районного у місті відділу державної виконавчої служби; 4) зобов'язання Міністерства юстиції України з абзацу першого розділу IV Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), виключити речення "інформаційну довідку з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення", "копію свідоцтва про проходження особою стажування (крім осіб, які відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) звільнені від проходження стажування)"; 5) зобов'язання Міністерства юстиції України внести зміни до пункту 3 розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), щодо зазначення підстав не допуску до складання іспиту та порядку його оскарження; 6) зобов'язання Міністерства юстиції України пункт 12 розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5) викласти в наступній редакції: "У разі неможливості проведення автоматизованого анонімного тестування в Системі тестування з технічних причин, тестування проводиться письмово"; 7) зобов'язання Міністерства юстиції України речення друге пункту 8 розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), викласти в наступній редакції: "Перелік тестових питань теоретичної частини, ситуаційні завдання та варіанти відповідей оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України"; 8) зобов'язання Міністерства юстиції України абзац шостий пункту 14 розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), викласти в наступній редакції: "Теоретична частина вважається виконаною, якщо набрано тридцяти балів. У цьому випадку особа автоматично допускається Системою тестування до виконання ситуаційних завдань"; 9) зобов'язання Міністерства юстиції України абзац шостий пункту 15 розділу п'ятого Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), викласти в наступній редакції: "Ситуаційні завдання вважаються виконаними, якщо за результатами їх виконання набрано не менше п'ятнадцяти балів"; 10) зобов'язання Міністерства юстиції України абзац другий пункту 21 розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), викласти в наступній редакції: "Кваліфікаційний іспит вважається складеним, якщо особою набрано не менше сорока п'яти балів", встановив:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає частково неправомірними положення розділів III (Порядок N 3053/5), IV (Порядок N 3053/5) та V Порядку допуску до професії приватного виконавця (Порядок N 3053/5), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що такі положення суперечать вимогам Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) та Конституції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року відкрито провадження у адміністративній справі N 826/3702/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказує на необґрунтованість позовних вимог, оскільки Порядок (Порядок N 3053/5) допуску до професії приватного виконавця розроблений на підставі та відповідно до повноважень наданих йому Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 залучено до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Третя особа письмових пояснень з приводу позовних вимог до суду не подала.

В судовому засідання 18 квітня 2018 року представник відповідача подав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження, представники позивача та третьої особи до суду не прибули, у зв'язку з чим, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд ухвалив перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Така сама норма міститься у частині другій статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) (у редакції, чинній на час вирішення справи судом).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 допущено до проходження навчання осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, тобто він є суб'єктом правовідносин у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт і має право на його оскарження.

Вирішуючи позов по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) випадках - на приватних виконавців.

Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) передбачено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) приватним виконавцем може бути громадянин України, який досяг 25 років, має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня, володіє державною мовою, має стаж роботи у галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років та склав кваліфікаційний іспит.

Статтею 17 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) встановлено, що Міністерство юстиції України: 1) формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень; 2) забезпечує підготовку приватних виконавців та підвищення їхньої кваліфікації, для чого визначає: порядок проходження навчання та стажування осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця; перелік документів, які подаються Кваліфікаційній комісії приватних виконавців особою, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця, для підтвердження відповідності цієї особи вимогам, встановленим частинами першою (Закон N 1403-VIII) та другою статті 18 цього Закону (Закон N 1403-VIII); порядок допуску таких осіб до складання кваліфікаційного іспиту; порядок складання кваліфікаційного іспиту; порядок підвищення кваліфікації приватними виконавцями; 3) видає посвідчення приватного виконавця; 4) визначає вимоги до офісу приватного виконавця; 5) забезпечує діяльність Кваліфікаційної комісії приватних виконавців та Дисциплінарної комісії приватних виконавців; 6) формує Єдиний реєстр приватних виконавців України, визначає порядок його ведення; 7) встановлює форму та порядок подання приватними виконавцями інформації про здійснення ними діяльності; 8) здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; 9) подає Кабінету Міністрів України пропозицію про встановлення розміру основної винагороди приватного виконавця; 10) вводить в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення; 11) зупиняє та припиняє право на здійснення діяльності приватного виконавця; 12) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року N 228 (Постанова N 228) (далі по тексту - Положення) Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що зокрема забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Разом з тим, підпунктом 23 пункту третього Положення (Постанова N 228) встановлено, що основним завданням Мін'юсту зокрема є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень.

Згідно з пунктом 10 Положення (Постанова N 228) Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Накази Мін'юсту, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Мін'юсту підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Мін'юсту, видані у межах повноважень, передбачених законом, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 "Про затвердження Порядку допуску до професії приватного виконавця" (Порядок N 3053/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2016 року за N 1445/29575 затверджено Порядок допуску до професії приватного виконавця (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до положень розділу першого Порядку (Порядок N 3053/5), цей Порядок (Порядок N 3053/5) визначає єдину процедуру допуску до професії приватного виконавця осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

Пунктами 1 - 4 розділу III Порядку (Порядок N 3053/5) визначено, що стажування осіб проводиться з метою закріплення отриманих під час навчання знань та набуття практичних навичок у сфері примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.

Стажування особи, яка пройшла навчання, забезпечується структурним підрозділом Міністерства.

Керівниками стажування осіб можуть бути керівники управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Керівник стажування визначається структурним підрозділом Міністерства. За письмовою заявою особи структурним підрозділом Міністерства видається лист про направлення на стажування.

Згідно з вимогами пунктів 7 - 9 розділу III Порядку (Порядок N 3053/5) про проходження особою стажування Головне територіальне управління юстиції видає наказ.

Особою складається план проходження стажування (далі - план стажування), який затверджується наказом управління юстиції.

Подані особою документи формуються управлінням юстиції в особову справу особи, до якої долучаються наказ про проходження стажування, план стажування та документи за результатами проходження стажування. Особова справа зберігається в управлінні юстиції.

Пунктом 11 розділу III Порядку (Порядок N 3053/5) встановлено, що за результатами проходження особою стажування складається довідка, яка повинна містити інформацію про: дату початку та закінчення стажування; перелік виконаних особою завдань згідно з планом стажування; дотримання норм поведінки; особисті якості (працездатність, уміння навчатися, прагнення до підвищення професійного рівня, почуття відповідальності, комунікативні навички, стресостійкість, лідерські якості тощо).

Довідка про проходження особою стажування складається та підписується керівником стажування в останній день проходження особою стажування у двох примірниках. Стажування вважається таким, що відбулось, якщо особою виконано всі передбачені планом стажування завдання у встановлені строки.

Підпис керівника стажування скріплюється печаткою Головного територіального управління юстиції.

Один примірник довідки надається особі в останній день стажування для подальшого отримання свідоцтва про проходження стажування за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (Порядок N 3053/5), інший долучається до особової справи особи.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 року N 8 роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Аналізуючи наведені положення розділу III Порядку (Порядок N 3053/5) в сукупності з нормами Конституції України та Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII), суд приходить до висновку про відсутність у розділі III Порядку положень, які звужують зміст та обсяг прав та свобод встановлених Конституцією та законами України.

Так, позивач зазначає, що оскаржуваними пунктами розділу III Порядку (Порядок N 3053/5) порушуються права кандидатів у приватні виконавці, які проживають у віддалених районних центрах, а тому проходження стажування повинно здійснюватись за місцем проживання кандидата, за його заявою, яка подається керівнику відповідного районного або районного у місті відділу державної виконавчої служби.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного нормативного обґрунтування позовних вимог, а саме відсутні посилання на норми закону чи нормативно-правові акти, які б регулювали питання, щодо можливості вибору кандидатом у приватні виконавці місця проходження стажування.

Крім того, позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності у всіх районних або районних у містах відділах державної виконавчої служби відповідних технічних та інших можливостей для проходження стажування невизначеної кількості кандидатів у приватні виконавці, у тому числі необхідної кількості фахівців, які будуть забезпечувати належне стажування.

За таких обставин позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування пунктів 2 (Порядок N 3053/5), 3 (Порядок N 3053/5), 4 (Порядок N 3053/5), 7 (Порядок N 3053/5), 9 (Порядок N 3053/5) та третього абзацу пункту 11 розділу III Порядку допуску до професії приватного виконавця (Порядок N 3053/5) затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконним пункту 17 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5), як такого, що не відповідає частині третій статті 21 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII), з огляду на те, що оцінювання виконання практичного завдання не є автоматизованим, оскільки оцінюється кваліфікаційною комісією, а не Системою тестування, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) кваліфікаційна комісія проводить кваліфікаційний іспит протягом трьох місяців з дня надання допуску особі до складення кваліфікаційного іспиту.

Про дату та місце проведення кваліфікаційного іспиту повідомляються особи, допущені до його складення. Інформація про кваліфікаційний іспит не пізніш як за сім днів до дня його проведення розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та веб-сайті Асоціації приватних виконавців України. На іспиті мають право бути присутніми представники Асоціації приватних виконавців України, громадських об'єднань та засобів масової інформації.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом автоматизованого анонімного тестування особи, яка виявила намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

Особі, яка успішно склала кваліфікаційний іспит, Міністерство юстиції України на підставі відповідного рішення Кваліфікаційної комісії протягом 10 днів з дня складення кваліфікаційного іспиту видає посвідчення приватного виконавця.

За видачу посвідчення приватного виконавця особа, яка склала кваліфікаційний іспит, вносить плату у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Посвідчення про право на здійснення діяльності приватного виконавця видається без обмеження строку його дії.

Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, має право скласти його повторно не раніше ніж через шість місяців.

Згідно з положеннями частини першої статті 19 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII) для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір здійснювати діяльність приватного виконавця, та вирішення питання щодо надання права на здійснення діяльності приватного виконавця при Міністерстві юстиції України утворюється Кваліфікаційна комісія приватних виконавців (далі - Кваліфікаційна комісія).

Положення про Кваліфікаційну комісію приватних виконавців затверджується Міністерством юстиції України.

Пунктом 4 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) встановлено, що для складання кваліфікаційного іспиту використовується електронна система для проведення автоматизованого анонімного тестування осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця (далі - Система тестування).

Кваліфікаційний іспит проводиться в окремому приміщенні, в якому розміщуються автоматизовані робочі місця осіб, допущених до складання кваліфікаційного іспиту, окреме автоматизоване робоче місце для адміністрування Системи тестування з підключеним до нього принтером та відповідне комунікаційне обладнання.

Серверна частина програмного забезпечення Системи тестування розміщується на технічних ресурсах адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Налаштування автоматизованих робочих місць осіб, допущених до складання кваліфікаційного іспиту, повинні забезпечувати відсутність доступу до інформаційних ресурсів мережі Інтернет.

Створення та налаштування Системи тестування, її технічне обслуговування та модернізація, а також вжиття технічних заходів для збереження даних, що містяться на сервері Системи тестування, здійснюються адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 8 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) тестові завдання (перелік тестових питань теоретичної частини, ситуаційні завдання та практичні завдання) для кваліфікаційного іспиту затверджуються Кваліфікаційною комісією.

Тестові завдання та варіанти відповідей оприлюдненню не підлягають.

Безпосереднє внесення до Системи тестування тестових завдань та відповідей на них здійснюється відповідальною особою, визначеною Кваліфікаційною комісією.

Розподіл тестових завдань здійснюється Системою тестування індивідуально для кожної особи шляхом випадкового вибору із загального переліку тестових питань та завдань.

Пунктом 13 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) встановлено, що автоматизоване анонімне тестування складається з теоретичної частини, ситуаційних завдань та практичного завдання і проводиться одночасно для всіх осіб, допущених до іспиту.

Згідно з положеннями пункту 16 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) виконання практичного завдання полягає у вирішенні особою запропонованої їй Системою тестування практичної ситуації, що виникає під час примусового виконання судових рішень і рішень інших органів, шляхом надання ґрунтовної відповіді та за необхідності складання проекту процесуального документа.

На виконання практичного завдання відводиться одна година.

Відповідно до пункту 17 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) практичне завдання складається державною мовою та містить набір конкретних вихідних даних у вигляді відповідних документів, на основі яких особа, використовуючи комп'ютер, повинна підготувати ґрунтовну мотивовану відповідь та за необхідності проект процесуального документа з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством.

Оцінювання виконаного особою практичного завдання здійснюється Кваліфікаційною комісією без присутності осіб, що виконували практичне завдання, та за відсутності у Кваліфікаційної комісії інформації про те, якою саме особою виконано практичне завдання.

Показник успішності вирішення практичного завдання визначається Кваліфікаційною комісією відповідно до п'яти критеріїв: законність прийнятого рішення; обґрунтованість прийнятого рішення; відповідність проекту процесуального документа формі і змісту згідно з вимогами законодавства; дотримання правил правопису; дотримання загальних правил українського ділового мовлення.

Дотримання вимог кожного критерію оцінюється Кваліфікаційною комісією у п'ять балів.

Якщо особою не надано відповіді, у тому числі через закінчення встановленого часу, така відповідь зараховується як неправильна.

Практичне завдання оцінюється індивідуально кожним членом Кваліфікаційної комісії за п'ятибальною шкалою оцінювання, в якій: 5 - досконалий рівень; 4 - добрий рівень; 3 - посередній рівень; 2 - низький рівень; 1 - дуже низький рівень.

Остаточна оцінка вираховується з використанням формули a/b =, де а - сума балів, виставлених індивідуально кожним членом Кваліфікаційної комісії за результатом оцінки критерію; b - кількість членів Кваліфікаційної комісії; z - бал за результатом оцінки членами Кваліфікаційної комісії окремого критерію, округлений до сотої. Загальний бал вираховується шляхом складання балів кожного критерію оцінювання. Практичне завдання вважається виконаним, якщо за результатами його виконання набрано не менше п'ятнадцяти балів. Результат оцінювання практичного завдання вноситься до Системи тестування секретарем Кваліфікаційної комісії окремо щодо кожної особи, яка його виконувала.

З системного аналізу пунктів 16 (Порядок N 3053/5) та 17 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) вбачається, що виконання практичного завдання полягає у вирішенні особою запропонованої їй Системою тестування практичної ситуації за допомогою комп'ютерної техніки та є автоматизованим процесом.

При цьому, суд звертає увагу, що анонімне тестування забезпечує рівний доступ кандидатів до проходження іспиту, а в свою чергу дії щодо внесення до системи результатів оцінювання, як і багатоступеневий механізм оцінювання загалом, не впливають на права кандидатів, оскільки відбуваються анонімно.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що запроваджуючи практичне завдання, як один із елементів, що в своїй сукупності становлять автоматизоване анонімне тестування відповідач діяв відповідно та в межах повноважень наданих йому Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII).

За таких обставин, позовні вимоги щодо визнання незаконним пункту 17 розділу V Порядку допуску до професії приватного виконавця затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5) не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача внести зміни до окремих положень Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), зокрема виклавши їх в редакції запропонованій позивачем, не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

За приписами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень, вчинення дій або бездіяльності, передбаченими частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), підміняти його і перебирати на себе повноваження надані Кабінету Міністрів України Конституцією України та законами України.

Повноваження щодо прийняття нормативно-правових актів спрямованих на визначення порядку допуску до професії приватного виконавця є виключною компетенцією Міністерства юстиції України, тобто відноситься до його дискреційних повноважень, а тому суд не може втручатись у здійснення цих повноважень, шляхом зобов'язання відповідача вчиняти дії щодо внесення змін до Порядку допуску до професії приватного виконавця, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 жовтня 2016 року N 3053/5 (Порядок N 3053/5), у тому числі щодо викладення їх в редакції, запропонованій позивачем.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять нормативного обґрунтування позовних вимог, у тому числі позивачем не доведено, що вимоги Порядку суперечать будь-яким нормам законодавства, а тому підстави для внесення змін відсутні.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на необхідність внесення змін до пункту 3 розділу V Порядку (Порядок N 3053/5) щодо зазначення підстав не допуску до складання іспиту та порядку його оскарження, оскільки виходячи з положень розділу IV Порядку (Порядок N 3053/5) вбачається, що підставами для не допуску до складання іспиту є не подання до Кваліфікаційної комісії приватних виконавців заяви про допуск до складання кваліфікаційного іспиту та документів, які підтверджують відповідність особи вимогам, встановленим статтею 18 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (Закон N 1403-VIII), засвідчених особистим підписом особи.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги нормативно не підтверджуються та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Оскільки у позові відмовлено і позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір не відшкодовується.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72 - 77 ( N 2747-IV), 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), суд вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( N 2747-IV).

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий);Міністерство юстиції України (01101, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код 00015622);

ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий).

 

Головуючий, суддя

В. А. Кузьменко

Судді:

Р. О. Арсірій

 

О. П. Огурцов




 
 
Copyright © 2003-2019 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали